Streszczenie:
Глибинний розрив зв’язку людини з природою, кризові ситуації та катаклізми, самотність, усвідомлення крихкості власного буття, з якими індивід стикається у своїй буденності, актуалізують переосмислення місця
людини у світі. Відтак, чималої популярності сьогодні набуває трактування нашої планети як універсальної живої системи, яка підтримує баланс і самостійно регулює процеси, покликані забезпечити найоптимальніші умови існування для всіх видів. Також розглянуто можливість переходу від споживацько-хижацького до гармонійно- цілісного ставлення людини до природи.
У роботі використано порівняльно-критичний метод, за допомогою якого зіставляються різноманітні
тлумачення гіпотези Геї і тих процесів, які відбуваються на нашій планеті: організмічне, механістичне,
екзистенціальне і ґрунтоване на «відкритій раціональності». Звернуто увагу на один із найсуперечливіших
аспектів гіпотези Геї, згідно якого Земля – це не тільки біофізична сутність, а й психічна. Відтак проаналізовано
позицію панпсихізму з метою з’ясування її реалістичності.
У сфері масової культурної індустрії втілюються екологічно орієнтовані ідеї й теорії, спрямовані на
трактування планети як живого організму. Розглянуто результати наукових досліджень, які доводять наявність
свідомості та здатності комунікувати в живих організмів (і не лише людських). У цьому контексті проаналізовано
дослідження, згідно з якими людина не може бути визнана абсолютно індивідуальною, зацикленою на собі
системою. Окреслено аргументи на користь визначення людини як голобіонту – системи різноманітних організмів, які постійно взаємодіють між собою.
